ЛІКУВАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА
Сучасна медицина, звичайно, дуже багата на різноманітні технології, але моя гордість – лікувальні джерела. Вони, як асистенти, допомагають створювати усмішки на обличчях тих, хто вірить. Вірить у те, що зможе вилікуватись і прагне до цього. Здебільшого це все ж дівчата, але є і хлопці. Хочу познайомити тебе з усіма ними: “Нафтуся”, “Марія”, “Софія”, “Броніслава”, “Емма”, “Барбара”, “Анна”, “Катерина” та “Юзя”. З хлопців – “Фердинанд”, “Еммануїл” і “Едвард”. Хоч здебільшого мої води відомі своїми лікувальними властивостями, але особливо про “Юзю” є безліч легенд. До речі, ось тобі невелика візуалізаці про те, з чого складається “зірка” міста – “Нафтуся”
ЛЕГЕНДА ПРО ЮЗЮ
Найпоширеніша з них це про закохану пару з Карпат. Одного разу хлопець побачив у лісі прекрасну німфу, але біг за нею, знепритомнів та прокинувся від сліз німфи. Саме її сльози спочатку повернули до життя його. Потім дружина хлопця про те дізналась, вбила коханого. Тоді німфа не захотіла жити без хлопця і віддала життя його дружині, щоб бути поряд з ним. На ранок після смерті на місці пари були два джерела з кришталево чистою водою. Та цілюща вода вже багато років не лише втамовує спрагу. Люди приходять сюди вмиватись, бо вірять, що це повертає шкірі красу та молодість.КОСТЕЛ ВНЕБОВЗЯТТЯ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ
Крім води, з багатств маю багато різноманітних архітектурних пам’яток. Наприклад, костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії. Зведений, спочатку як капличка, ще в 19 столітті за проектом польського архітектора Адольфа Куна. Спочатку капличка, тому що вірян римо-католицького спрямування було всього 50. Але вже у 1912-1913 рр. о.Ян Шалайка потурбувався і таким чином з різними добудовами маленька капличка виросла до розмірів костелу. Кількість вірян зростала і тому костел вміщав вже до 300 осіб. Цікаво, що охрестили храм лише в 1914 році, а тому до того він не мав власного настоятеля і проводити Служби Божі приїжджав отець із Дрогобича. Цікаво те, що в часи Радянського Союзу храм закрили і віддали під склад мін. добрив місцевому колгоспу. Окрім того, що приміщення повністю переробили, вандали викрали звідти безліч інших культурних пам’яток. З них – позолочені фігури, вітражі, полотна іноземних митців тощо. Через деякий час трапилась страшна пожежа, приміщення згоріло, тому колишній костел почали перебудовувати і зробили там планетарій. І лише більш ніж через півстоліття споруда нарешті знову стала тим, чим була і вернулась парафіянам. До 2002 року проводилась реставрація приміщення і тоді ж воно було повторно освячене.ВІЙНА ТА ЗМІНИ ТИХОГО МІСТА З ПРИХОДОМ РУСЬКОГО МІРА
За життя у мене було чимало мешканців, але ще більше туристів. В 1980-х роках сюди приїздили на оздоровлення представники всіх 15 союзних республік. Тож азійські жінки в халатах чи чоловіки в тюбетейках були звичайним явищем, і їх було дуже багато. Справжнім квестом для місцевих стало спробувати відрізнити казаха від киргиза, а таджика від туркмена чи узбека. Цікаво, що люди не поміщалися в тодішні санаторії і заповнювали собою весь життєвий простір, винаймаючи у приватних помешканнях не лише квартири, а й часто кухні. А були випадки, що просили поселити в літню кухню чи якусь іншу прибудову. Вони навчили місцевих готувати смачні страви азійської кухні, котрі для мене стали немов рідні. Загалом, це було спокійне мирне життя. Але в лютому 2022 все кардинально змінилось, адже в мій дім прийшла війна. В мою Україну. Звичайно, я не постраждав, як мої друзі зі Сходу. Але з радістю прийняв їх жителів, тому що розумів – ці люди втратили дім, втратили геть все. Оскільки я все ж таки лікар, то маю чимало санаторіїв. Це і дитячі, і дорослі. На жаль, через певні обставини ряд із них закрили, але через війну змушені були відкрити, щоб десь поселити людей. Це був один з найкращих часів за весь період закритих сірих будівель. Двори знову заповнились дитячим сміхом (чи то плачем), з’явилось багато нових людей, в музеях, на вулицях місцеві активно допомагали новоприбулим всім чим могли тощо. Звичайно, стало і більше російської мови, але ж якою радістю були, коли всі ці люди почали спілкуватися солов’їною. Через це, правда, поменшала кількість туристів, але це не так важливо. Головне, що крім тих, хто повертався додому, залишились ті, для кого домом став я.
Варто сказати, що з новоприбулих також є багато цікавих особистостей і їх бачення мене кардинально відрізняється від місцевих. Наприклад, Ганна Гонтарук. Сама жінка родом з Запоріжжя. Цікаво те, що окрім проведення аромадіагностики, Ганна є представницею благодійного фонду “Серце до серця” безпосередньо у Запоріжжі. Хоча живе в Трускавці не дуже довго, але при тому активно займається волонтерством. В списку добрих справ є також ведення сторінки в Інстаграм. Там Ганна не лише ділиться різними корисними порадами для тих, хто залишився в рідному Запоріжжі, але й багато пише про мене. Сама жінка ділиться: “В Трускавці я живу більше 2 місяців, тож мої висновки за цей час не дуже великі. Можу відмітити, що місцеві називають Трускавець “місто-свято”. Але так чи інакше, він має свої переваги і відповідно недоліки. Великим відкриттям було те, що центр міста – це Бювет, бо мінеральна вода дуже цінний ресурс. Саме завдяки їй це місто стало знаменитим. Перлина мінеральних вод – це Нафтуся, але є і інші цілющі джерела. Незважаючи на це вода у водопроводі у Трускавці жахлива, напроти вагу мінеральній. Тож, важливо брати воду з автоматів, які є в великих супермаркетів. Також здивувало, що у місті є великі супермаркети, такі як Сільпо та АТБ. І взагалі, магазинів достатньо, як для міста на 30 тисяч осіб. Є навіть брендові магазини.”
Дякую за перегляд! Насамкінець прошу заповнити форму нижче і відповісти на запитання нижче
- Що вас найбільше зацікавило у матеріалі?
- Чи дізналися ви щось нове з цього лонгріду?
- Чи змінив цей матеріал вашу думку з певного питання?
- Як ви оцінюєте глибину аналізу у тексті?
- Хотіли б ви прочитати більше на цю тему?
- Ваші коментарі або побажання автору
